10:00 - 21:00 

Львів, вул. Сихівська 16аБогдана Лепкого 12

Террі Фокс | Марафон надії

Террі Фокс | Марафон надії

Понад 5 тисяч кілометрів за п’ять місяців у “Марафоні надії” пробіг канадець Террі Фокс. Зібрав на підтримку онкохворих більше 24 мільйонів доларів, та став національним героєм. Історія хлопця який віддав своє життя задля порятунку інших.

Фокс любив змагатись, і ніколи не здавався поки не перемагав. В школі він полюбив спорт, тож записався в баскетбольну команду. Спершу його не хотіли брати через низький ріст, але старання допомогли досягти успіху і він таки потрапив у команду. Террі показував хороші результати, згодом навіть отримав нагороду найціннішого спортсмена школи. Крім цього хлопець любив  регбі і футбол. 

Жага до спорту відобразилась на виборі його професії. Після школи він хотів стати вчителем фізкультури, як його тренер. Але доля склалась інакше. В 19 років після автопригоди, Террі почала турбувати біль в коліні. Він не надавав цьому значення, і продовжував грати в баскетбол, поки біль не стала нестерпною. Після медобстеження хлопцю, який обожнював спорт, поставили страшний діагноз – саркома кістки ноги. Для лікування йому потрібна була ампутація нижньої кінцівки вище коліна, та довга хіміотерапія. Шанси на життя були мізерні, всього 15%. 

Террі Фокс впорався з хворобою. Через два тижні після операції йому поставили протез, і він знову повернувся до спорту. Впродовж двох років він проходив реабілітацію та не покидав тренування. Спершу він грав у гольф з батьком, а через деякий час повернувся до баскетболу. Грав за команду інвалідів-візочників, де показував високі результати. 

Під час лікування Террі побачив багато страждання та смертей людей. Він вирішив допомогти медицині, та створити благодійний фонд, зі збором коштів направлених на дослідження хвороби. Щоб привернути увагу до проблеми хлопець придумав “Марафон надії”. Суть марафону – пробігти через всю країну від океану - до океану, та зібрати з кожного канадця по одному долару.

Ідея Террі не дуже сподобалась його батькам, тай сам хлопець розумів, щоб пробігти такий марафон потрібна серйозна підготовка. Проте труднощі, та невіра інших ніколи не зупиняли його. Тож Террі Фокс приступив до тренувань. Протягом 15-ти місяців він щоденно займався спортом та бігав, кожного разу пробігаючи на 1 км більше.  За весь час лише один день, на прохання матері він не тренувався, а провів час з сім’єю на Різдво. 

Бігав Фокс особливим способом – підстрибуючи на здоровій нозі, давав можливість пружинам на протезі розпрямитися для наступного кроку. Під час жорстких тренувань він зрозумів, що долає больовий поріг на 20-тій хвилині, і далі бігти стає легше. Саме тому на постаменті статуї Террі Фокса в Оттаві вигравірувані його слова: «десь біль має припинитися...»

12 квітня 1980 року Фокс намочив ногу в Атлантичному океані та розпочав забіг. Щодня попри біль він долав 42 км з зупинками лише на їжу та сон. Він бігав з інтервалом у 3 три км, поки не досягав 25 км, робив трьохгодинну перерву, і тоді пробігав ще 17 км. Домом під час марафону для Террі став фургон, який вів його друг Дуг Алвард.

Спершу преса не звертала уваги на хлопця, але коли він пробіг меншу частину шляху, марафон набув розголосу, і вже вся країна спостерігала та підтримувала сильного духом хлопця. Люди виходили на дорогу де пробігав Террі з вітальними плакатами, вони аплодували йому та вносили свої пожертви, які часто були більші ніж 1 долар. В невеликому містечку з населенням 8 тисяч людей, йому навіть вдалось зібрати 14 тисяч доларів, а один музикант пожертвував свою гітару, і сказав що її можна здати за 500 долларів.

Террі Фокс став національним героєм. Після щоденного марафону він почав давати публічні виступи, де ділився своєю історією, розмовляв з політиками, бізнесменами, спортсменами, що позитивно сприяло розвитку його Фонду. Він постійно наголошував, що ніхто не повинен отримати прибутку від його пробігу, і відмовляв компаніям у рекламі. Лише від Форд Мотор прийняв пожертву фургон, пальне – від Імперіал Ойл та кросівки – від Адідас.

Здавалось хлопець отримав те, чого хотів, проте добігти до Тихого океану, та намочити там ногу він не зміг. Чим більше пробігав Террі, тим сильнішою ставала біль, нога кровоточила, а біль перейшла у груди. На 143 день марафону лікарі та організатори, вмовили хлопця зупинитись. Рак прогресував метастази вже були у легенях. 

“Люди думали, що я проходив пекло. Але я робив те, що хотів, і моя мрія здійснювалась”

Террі Фокс помер через 10 місяців після зупинки марафону. 22-річний хлопець став героєм, який подарував людям надію. Надію в те що можна вилікуватись і жити повноцінно попри недугу.

За два роки його фонд зібрав 24 мільйони доларів. Після смерті Террі він продовжив функціонувати. Зараз він є одним з найбільш впливових фондів у вивченні проблем онкології. Його Фонд увійшов в Книгу рекордів Гінеса як найбільша одиночна компанія зі збору коштів в Світі. А “Марафон Надії” щороку проводиться в Канаді, та збирає великі суми коштів.