«Посилення дисфункції!!!»

Загальновідома аксіома в фізіотерапії пролягає в тому, що не варто давати навантаження на функціональне порушення. Закладену ідею можна розглядати з різноманітних сторін, але я завжди тлумачу це так: якщо хтось відчуває біль, то не варто це ігнорувати, потрібно продовжувати тренуватись та спробувати «виправити» те, що спричиняє цю біль, що б це не було.

У світі якісних рухів це може означати, що якщо у когось болить коліно, ви повинні «виправити» його методику дихання, змінити особливість рухів/кінематику, активізувати сідничні м’язи, тощо. Головним чином, це є клінічний вияв сегментарної взаємозалежності. А це означає, що якщо хтось рухається "кволо", тоді цей поганий рух потрібно виправити для того, щоб людина коректно почала виконувати свої основні дії (біг, силові тренування тощо).

В більшості випадків, я погоджусь, що не потрібно цього робити (усвідомлюю, що завжди є винятки). Я не кажу, що люди повинні змушувати себе терпіти біль та ігнорувати те, що збільшує їхню чутливість, проте я стверджую, що ми можемо адаптуватися, і те, що ми вважаємо вадами рухів, може не мати ані найменшого відношення до болю.

Наведу декілька прикладів, коли всі тренують виключно дисфункції:

1. Пателлофеморальний больовий синдром (Коліно бігуна): чого б це не вартувало, ви можете змінити манеру ходьби, ви можете змінити те, як та людина піднімається по сходах, або ви можете змінити його техніку присідань. Все це тимчасові десенсибілізатори[1], які дозволяють болю в колінах «вщухнути», але вам не обов'язково робити всі ці маніпуляції та зміни, а тим більше не варто змушувати себе приймати ці зміни на постійно. Натомість, ви повинні почати навантажувати це коліно. За допомогою простих силових вправ як на місці болю, так і дотично до цього місця. Існує багато хороших досліджень, результати яких показують, що просте навантаження корисне при наявності больових відчуттів в коліні, і це не має нічого спільного зі зміною схеми руху. Це означає, що хтось може бігати з тонною на колінах при вальгусі, і цей вальгус коліна не потрібно змінювати, аби позбутись та уникати болю. За умови, що терапевт звернувся до інших факторів, які призводять до сенсибілізації[2], або провів лікування, яке зменшило сенсибілізацію і покращило переносимість навантаження.

[1] Десенсибілізація в медицині — зменшення чи усунення негативної реакції організму на речовину чи подразнення.

[2] Сенсибілізація — біологічний процес, унаслідок якого підвищується чутливість організму щодо повторної дії на нього чужорідних речовин.

2. Тендиніт (запалення тканини сухожилля): Краще пропрацьовувати таку дисфункцію. У нас набагато більше доказів того, що правильне, збалансоване навантаження (мається на увазі всі чинники стресу, біологічні та психосоціальні) важливе для лікування цих станів, ніж зміна якості рухів. Якщо у вас болить аххіл, ви кожен день навантажуєте його силовими вправами, ви напружуєте його, ви буквально «просите» його адаптуватися. Силові тренування покращують здатність сухожиль переносити навантаження, вони діють як анальгетик, а підтримку людини, що виконує рухи, також можна розглядати як десенсибілізатор. Ми не критикуємо рухові порушення, натомість ми «продаємо» пацієнту той факт, що його тіло пристосовується до стресових факторів. Ця біль є норма і не спричиняє шкоди. Було б дивно не відчувати біль. Ми шукаємо всі сенсибілізатори в житті (стрес, сон, емоційне здоров'я, уявлення про біль), а також розглядаємо можливість їх усунення.

3. Профілактика пошкодження передньої хрестоподібної зв’язки: Активність з високим навантаженням в той час, коли навантаження на тканини понад допустиму норму, є ділянками, в яких біомеханіка та якість руху мають найбільше значення (IMO). Навіть у тих випадках, коли техніка руху справді має значення, у нас є дослідження (які здивують деяких, я вважаю), де базова сила є важливою. Ми маємо докази того, що нервово-м’язові тренування можуть зменшити ризик травми передньої хрестоподібної зв’язки, але це не означає, що якість рухів учасників дослідження змінилася! Шокуюче. Якщо ми подивимося на дослідження проведене Zebis у 2015 році, то побачимо, що кінематика та кінетика, пов’язані з рухом та не змінилися після втручання. Отже, ми бачимо, що втручання може мати ефект, який не змінює змінні (перепрошую за тавтологію), які ми так часто вважаємо важливими, але все ж таки бачимо позитивний терапевтичний результат. На цю тему є прекрасна робота Еріка Мейра.

4. Плече: просто забудьте про корекцію кінематики лопатки. Абсолютно неважливо. Якщо ротаторна манжета  болить, то ви тренуєте її. Чи слід робити цілеспрямовані вправи на лопатку? Звичайно. Чи знаємо ми, чому вони корисні? Звичайно, ні. Чи постійно вони змінюють кінематику? Ні. Чи постійно вони змінюють схему патерну руху? Ні? Чи повинні вони отримувати терапевтичний ефект? Ні. Це круто. Ви можете просто завантажити хвору зону локально та дистанційно. Це терапевтичний вплив.

А як щодо схем рухів?

Чи я кажу не змінювати чиїсь рухи. Ні. Все набагато простіше, аніж гадається. Якщо щось болить, я б сказав, що у нас є чотири варіанти: 1. Уникати та не навантажувати болісну ділянку.

2. Змініть рух та продовжуйте рухатися (наприклад, змініть положення грудної клітки через біль у плечі під час підйому). Це найоптимальніший підхід для того, щоб не докладати зусиль для усунення дисфункції.

3. Повільно поринете в рух і попросіть когось ускладнити спроможність руху (підхід з поступовим впливом, який застосовує звикання, так звана «робота на межі»).

З модифікаторами руху, в цих випадках багато сказали б, що ми повинні змінити моделі руху на «ідеальні» або кращу якість руху. Я б сказав, що ми просто робимо щось інше. Ми створюємо нові можливості руху, що дозволяють знизити чутливість тіла. Це буде виконуватися в поєднанні з іншими методами лікування, спрямованими на багатовимірний характер чутливості. Через деякий час вам навіть не потрібно буде виконувати новий патерн руху, ви можете повернутися до старого паттерну, який колись був чутливим, а тепер - ні. Цей підхід найкраще описаний в літературі з когнітивної функціональної терапії.

Підготовка до руху важливіше якості руху!

Я точно знаю, що є винятки з правил, але загалом я вважаю, що тіло є сильним, витривалим і адаптованим. За умови, що людина пристосовується повільно та  поступово, він може адаптуватися до вимог, які ми від нього вимагаємо. Іншими словами, ніхто не повинен спеціально отримувати право бігати. Зрідка буває таке, якщо взагалі коли-небудь щось потребує  виправлення, щоб дозволити комусь знову почати бігати. Якщо ви скажете їм, що у них погані рухи, що у них відстійне дихання, жахлива рухливість, тощо, то, можливо, ви спонукаєте їх до надмірної чутливості. Замість цього ми можемо придивитися на їх тренування, спосіб життя і всі тригери стресу. Тут ми просто запитуємо:

Що може зробити тебе здоровішим? 

Ми поважаємо ідею, що адаптація вимагає часу (а значить, не спричняє біль). Деякі з біомеханічних «корекцій», безумовно, можуть бути корисні. Я не кажу, що вони безкорисні, просто вони не завжди потрібні. Чи цього достатньо іноді? Безумовно. А також вони можуть бути частиною глобального підходу до зниження чутливості. Але я стверджую, що якщо ви хочете робити «корекції», ви можете робити їх в поєднанні з підходом диференційованого впливу до осмисленої діяльності. І тоді, можливо, ви можете відмовитися від відчуття необхідності щось змінити.

https://www.thesports.physio/2018/08/19 - ресурс статті, переклала Ліля Біла